Моє ставлення до світлин, фоторобіт, процес їх створення.
Вони не є відбитком, дубляжем дійсності на полотні, не є передачею моїх емоцій чи відчуттів. Вони народжуються на протязі довгого часу, і коли вони стають закінченим продуктом, то я їх читаю так само як і ви, як глядач, але читаю зображене не буквально, а читаю за його допомогою щось у собі про самого ж себе. І пропоную це зробити вам. Ось в дії відповідь на заклик, що звучить вже тисячоліття, з першої людини - «Пізнай самого себе».

А стаючи в один ряд, фотороботи створюють фотонаратив, і ми вже читаємо не маленьке оповідання, а цілий роман.

І ще пропоную підійти до виставки з позицій, що, наприклад, краса (як і кожна чеснота, що входить в поняття людяності) можлива у Світі лише завдяки красі ваших сердець, що краса у Світі не живе десь самостійно, без вас. Ви певно помічали, як одне і теж саме місце може лишити вас байдужими, але одного разу ви стоїте там з переповненим відчуттям краси. Це місце не змінилося, але ви стоїте зачаровані, бо заговорила краса у вашому серці. І тому коли кажуть «Як тут гарно», я уточнюю, що це ваша здібність бачити прекрасне.

І тому Світ навколо нас, кожна фоторобота, представлена на виставці, потребують вашої участі, потребують, щоб ви вдихнули в них життя.

Хочу проілюструвати це на прикладі ось цієї світлини. Що на ній ми бачимо? Каміння серед річки. Знято це в Корсунь-Шевченківському, біля входу в державний історико-культурний заповідник. Якщо ви відвідаєте екскурсію по заповіднику, вам розкажуть красиву легенду про селянку Наталі та шляхтича Яна.

“Наталі та Ян покохали один одного, та коли Ян прийшов за благословенням до батька та отримав відмову, вони з Наталі вирішили залишитися навіки разом і кинулися зі скелі.” Вам покажуть цю скелю.

Я не знаю як це сталося, бо коли це трапляється – це є дивом, та переглядаючи вдома світлини з експедиції «Із Києва в Холодний Яр, розвіяти міф і на Орбіту», під час якої була зроблена ця світлина, я побачив, що це ніщо інше як кам’яний образ тієї самої Наталі, образ, що омивається з того часу бурхливими потоками річки Рось, нагадуючи нам про нескінченну силу любові. І тепер нам потрібно знайти Яна.

Скільки людей на протязі століть, чи навіть тисячоліть, проходили повз це каміння і воно надалі лишиться лише камінням, доки ви не вдихнете в нього життя і не вигукнете – це ж Наталі!

Тож пропоную розкрити свої серця та наповнити Світ життям! А фотонаратив «Від серця до України та Світу» буде радий вам у цьому допомогти!